ПРИЛОГИ НАШИХ ЧЛЕНОХ И СОТРУДНЇКОХ
Др М. Новта
МЕДЗИНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦИЯ - ЧЕРНЇГОВ 2009. (Україна - Дияспора)
У Чернїгове од 15. до 17. юния того року отримана 5. Медзинародна наукова конференция, "Українство у швеце: Україна там дзе жию Українци".
Чернїгов ше находзи 160 км сиверно од Києва. У нїм жиє вецей як 300.000 жительох.
Конференцию орґанизовал чернїговски Державни педаґоґийни универзитет "Тарас Шевченко", Фондация добродїйних дружтвених орґанизацийох " Україна - дияспора", Канадска амбасада у України и Фонд професора Ореста Цапа зоз Канади.
Конференция робела у 5 секцийох. Почала зоз пленарним зашеданьом, у рамикох котрого пречитани 12 реферати. Реферати поднєсли представителє шлидуюцих державох: України, Канади, Мадярскей, Нємецкей, Билорусиї, Русиї и Татарстану и Зєдинєних Державох Америки.
На пленарней схадзки свой реферат "Проблеми охрани националней идентичносци у дияспори на прикладу Руснацох и Українцох у Войводини и Горватскей" поднєсол М. Жирош, публициста зоз Мадярскей. На концу пречитани реферат на английским язику, "What is hidden in Sallcburg catacombs"(Цо ше скрива у салцбуржшких катакомбох, Славомира Олеяра зоз Торонта ( Канада), котри пречитала Олена Колесникова).
На першей секциї под назву "Українска дияспора: история, сучасносц, проблеми, напрямки сотруднїцтва медзи дияспору и Україну". Поднєшени 51 реферат зоз України и швета.
У другей секциї розпатрани досцигнуца, виглєдованя, проєкти младих науковцох. Ту поднєшени 37 реферати.
На трецей секциї розпатрани мистецтво, филозофия, фолклор у України и дияспори, и Церква у України и дияспори. Тота секция тиж була богата зоз змистом, на нєй пречитани 40 реферати.
У музейних просторийох визначного українского писателя Михайла Коцюбинского ше отримовала штварта секция о язику, литератури у України и дияспори. Ту поднєшени 32 реферати зоз обласци линґвистики и литератури. На тей секциї свой реферат поднєсол и др Микола Новта зос Нового Саду. Вон представел троязични словнїк медицинскей терминолоґиї, котри зложели руски лїкаре рижних специялносцох у сотруднїцстве зоз рускима линґвистами, а у виданю Дружтва за руски язик, литературу и културу. Саме викладанє прицагло вельку увагу присутних линґвистох бо є пречитани на нашим литературним язику. Було то за нїх приємне нєсподзиванє, розвила ше дискусия, та було вельо питаня о нас и нашим язику.
На пиятей секциї розпатрани питаня школства у України и дияспори. Ту було 20 реферати. Свой реферат под назву "Културно националне препородзенє Руснацох у XІX вику у Войводини", поднєсол др Янко Рамач, котри нє бул пречитани пре його одсутносц ( у тим чаше бул на Науковей конференциї у Познаню у Польскей).
На тей науковей конференциї поднєшени вецей як 120 науково реферати. Бешедни язики конференциї були українски, росийски, билоруски и английски.
На вимогу орґанизатора, нашо реферати були пречитани на руским литературним язику.
Шицки реферати нєодлуга буду друковани у окремним науковим зборнїку.
У рамикох конференциї була орґанизована екскурзия по историйних часцох городу, як и кратки вилєт на ладї по рики Десна.
Боґдан Виславски
ДЗЕНЬ КАРПАТСКЕЙ УКРАЇНИ
- з нагоди 70 рочнїци преглашеня, «Дзень Карпатскей України», будзе означени 14. марца 2009. року.
У познатих подїйох з початку II шветовей войни, история дала барз скромну повагу подїйом на териториї Закарпатскей України (Карпатска Україна, Подкарпатска Рус). Од октобра мешаца 1938. року до стредка марца мешаца 1939. року пришкло до формованя держави, котра кратко тирвала , бо уж напредок Хорти Микош мал дозволу Хитлера завжац тоту територию.
Дня 14. марца у Хусту на заєдницкей схадзки членох уряду, Українскей Националнеї Ради, лидерох партиї УНО, депутатох Сойму, премиєр-министер Августин Волошин преглашел самостойносц и сувереносц Карпатскей України. Дня 15. марца 1939. року, Сойм Карпатскей України потвердзел преглашенє державносци.
Зоз актом о преглашеню нєзависносци утвердзенеже:
- Карпатска Україна нєзависна держава,
- назва держави: Карпатска Україна,
- Карпатска Україна република з предсидательом на чолє, котрого вибера
Сойм Карпатскей України,
- державни язик Карпатскей України українски язик,
- фарба державней застави Карпатскей України белава и жовта, при чим
белава фарба горня, а жовта долня,
- державни герб Карпатскей України медведз у лївим червеним полуполю,
и Тризуб св. Володимира Велького з крижом на стреднїм зубу
- гимна Карпатскей України «Ще не вмерла Україна«.
З тей нагоди формована влада на чолє з Юлианом Ревайом, котри бул и министер вонкашнїх дїлох, за министра нукашнїх дїлох вибрани Юрий Перевузник, за министра господарства и охрани вибрани Степан Клочурак, за министра финансийох и комуникациї Юлий Брашчайко, министра здравя и социялней защити Микола Долинай и за министра просвити и религийних питаньох Августин Штефан.
Дня 14. марца 1939. року почала офанзива Хортийових трупох на Карпатску
Україну, котра закончена 18. марца. Пришло до зраженя на Червеним полю
при Хусту, дзе ше Хортийовцом спроцивело 2.000 сичовикох и то слабо
наоружаних. Нєшка на тим месце подзвигнути памятнїк на чесц тим цо бранєли
Карпатску Україну.
Треба наглашиц же духовни вожд Карпатскей України бул наш краян, владика Дионизий Няради. После розбиваня Карпатскей Уклраїни, єдно число вибеженцох, прейґ Румуниї, пришло до Югославиї, дзе достали азил, и дзе були змесцени по наших местох у Сриме и Бачкей, а помагал их наш народ, наша церква и «Просвита«.
Прето и Союз Руснацох Українцох Сербиї у юнию мешацу того року, означи
70 рочнїцу Карпатскей України, дзе уводне викладанє порихта др Янко
Сабадош и дзе будзе приказани филм о Карпатскей України
Микола Мушинка
Товариству “Лемківщина” в Україні – 20 років
У 1944-46 роках із Польщі було депортовано кілька сотень тисяч лемків
в Україну, головним чином у села Західної України, що були тоді заселені
поляками (польська держава забрала населення польської національності
в Польщу). Проте багато лемків опинилося і на шахтах Донбасу, заводах
Луганська та в інших куточках України.
Умови їх життя були дуже важкі, однак надії на повернення додому не
було. На нових місцях їх примусових поселень лемки жили в розпорошенні,
обречені на асиміляцію з місцевою людністю. Лише 8 липня 1988 року радянська
влада дозволила лемкам Львова (де було згромаджено основне ядро лемківської
інтелігенції) заснувати культурно-громадське товариство “Лемківщина”,
яке згодом перетворилося у Всеукраїнське товариство з такою ж назвою.
Сьогодні це товариство має свої організації в обласних та районних центрах
(Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Самборі, Ужгороді, Луганську,
Одесі), а також на Полтавщині, Миколаївщині та інших місцевостях.
12-14 січня ц.р. у м. Львові відбулося святкування 20-річчя заснування
Львівської обласної організації товариства “Лемківщина”. В урочистостях
брали участь, окрім представників лемківських організацій з України
(навіть далекого Луганська), і гості із Польщі, Сербії та Словаччини.
Лемківська Велія
Урочистості розпочалися “Лемківською Велією”. Увечері, 12 січня понад
350 лемків Львова й околиць разом із цілими сім’ями зібралися у великій
салі харчоблоку Львівської політехніки, щоб пригадати стародавні лемківські
різдвяні традиції. Кожна сім’я принесла зі собою “мериньдю”, що складалась
з різдвяних страв, які поставили на столи. Була тут і мачанка, і киселиця,
і бобальки, і риба, і калачі різних сортів, часник та мед, ще й ковбаса,
шинка та різноманітні сучасні страви. Якби так порахувати, то тих страв
було не сім, дев’ять чи дванадцять (як рекомендує традиція), а кілька
десятків. Не бракувало ні палінки (горілки), ні вина. На кожному столі
була запалена свічка.
Голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, організатор
“Велії” Володимир Ропецький, відкриваючи свято, розповів про традиційні
різдвяні звичаї лемків. Його слова унаочнив колядками та щедрівками
хор “Лемковина” зі Львова. Перед Святвечором всі ми помолились “Отше
наш”, “Богородице Діво”, а священик о. Михайло Бігун поблагословив “яствіє
і питіє сіє”. Староста Cвяткової вечері по черзі надавав слово гостям
цієї небуденної “велії” та краянам. Старші лемки у розповідях пригадували
Різдво у своїх хатинках під солом’яними стріхами в горах, молодші, народжені
вже на “нових землях”, говорили про зберігання різдвяних звичаїв їхніми
дідами й батьками. І ті, і інші шкодували, що ці чудові традиції сьогодні
вже виходять із вжитку, і висловлювали вдячність за організацію такої
зустрічі, що таким способом лемки вже сьомий рік поспіль пригадують
свої давні звичаї. Багато виступів завершувалося різдвяним вінчуванням.
Прекрасним збагаченням Велії було традиційне народне різдвяне дійство
“Лемківський вертеп” у виконанні хлопців і дівчат зі Львова,
яких підготувала Ліля Плахтій. Були тут не тільки пастирі, три царі,
ангел, чорт, а й жид Мошко та інші дійові особи. Всі одягнені в чудових
строях. Монологи виконавців чергувалися з колядками. Все це створювало
живу, неймовірно емоційну картину.
Міжнародна конференція
Наступного дня в Палаці Потоцьких відбулася Міжнародна науково-практична
конференція “Товариство “Лемківщина” в орбіті українського суспільства”,
на якій з доповідями виступило чотирнадцять доповідачів. Про історію
створення та окремі аспекти її діяльності говорили його засновники та
чільні представники: Іван Омелянович Щерба, Іван Красовський, Олександр
Венгринович, Степан Чабан та Володимир Ропецький. Галина Щерба ознайомила
присутніх із результатами соціологічного опитування лемків щодо збереження
їх національної ідентичності. Марта Капраль розповіла про освітньо-культурне
життя лемків. Степан Кищак – про мистецтво різьби на Лемківщини. Ярослав
Бодак – про лемківські трудові пісні-діалоги. Софія Федина свою доповідь
“Лемківська ватра в орбіті українського суспільства” ілюструвала зворушливими
піснями у власному виконанні. Ліля Плахтій розповіла про діяльність
молоді в товаристві “Лемківщині”, а о. Мирон Михайлишин висвітлив причини
схизми і створення апостольської адміністрації на Лемківщині. Богдан
Гук поінформував учасників про нові документи, пов’язані з депортацією
лемків з рідних земель. Автор цих рядків говорив про культуру русинів-українців
Словаччини в контексті Європейського Союзу. Наприкінці конференції він
представив її учасникам дві свої книжки, видані 2008 року в Пряшеві:
Листування Івана Зілинського з Іваном Панькевичем та Муза і стетоскоп
– вірші і прозу Михайла Качалуби.
Презентація карт
У рамках конференції було презентовано і три карти:
1. Територія розселення українців у межах сучасної Польщі на
середину ХХ ст. (Масштаб 1:325 000; розміри 140х110 см; автор С.Ямелинець).
На карті зазначено кожне село Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Посяння,
з якого було депортовано українське населення, причому графічно зазначені
(різними кольорами) села з українським населенням, з переважаючим українським
населенням, із приблизно рівною кількістю українського та польського
населення, з переважаючим польським населенням і з польським населенням.
Білим кольором означені села, в яких дані про склад населення відсутні.
Тут же наведено і села Словаччини, в яких живуть русини-українці. З
лівого боку цієї великої стінної карти поміщено дев’ять менших карт-врізок,
на яких закреслено території розселення українців від ХIV до ХХ ст.
Ця цінна карта створена за ініціативи товариства “Лемківщина” та СФУЛО
при ідейній підтримці товариства “Холмщина”, “Надсяння” та “Любачівщина”.
2. Давня Україна-Русь V-X ст. (Масштаб 1:6 000 000; розміри
60х42 см; автор С. Семенюк). Ця карта, на превеликий жаль, побудована
не на історичних джерелах, а на фантазії автора. Територія Київської
Русі в V-X ст., на його думку, охоплювала не лише сучасні українські
землі, але й Росію по Онезьке озеро на півночі, Польщу, Чехію і Словаччину
на заході (Велика Хорватія) та Угорщину, Румунію і Молдову на півдні.
В списку використаної літератури автор наводить 20 праць (між ними пряшівський
Краєзнавчий словник, нью-йорську Лемківщину, Slovník starovekých a stredovekých
autorov Я. Кузміка. – Мартин, 1983 та інші). У жодній з них і в помині
немає підтвердження фантастичних “теорій” С. Семенюка. Шкода, що видавець
карти Благодійний фонд “Україна-Русь” (голова Ростислав Новоженець),
видаючи таку карту, не проконсультувався з істориками.
3. Західно-Українська Народна Республіка (автор І. Ровенчак; розміри
30х40 см). І цю карту видав Благодійний фонд “Україна-Русь”. В ній територія
ЗУНР розподілена на дві частини: території, на яких Українською Народною
Радою було проголошено ЗУНР та території на яких влада ЗУНР була недовготривалою.
До других залучено всю Лем-ківщину (включаючи Пряшівщину), Надсяння,
Закарпаття та Буковину.
Засідання Президії СФУЛО
Після завершення наукової конференції відбулося засідання Президії
Світової федерації українських лемківських об’єднань, присвячене оцінці
діяльності цієї найвищої лемківської організації за 2008 рік та накресленню
плану діяльності на цей рік. Товариство “Лемківщина” і в 2009 році буде
добиватися консолідації наших людей, полагодження кривд, спричинених
лемкам депортацією.
Центральною акцією на культурному полі повинно стати святкування 100-річчя
з дня народження Б.-І. Антонича. Наголошувалося на потребі підготувати
до друку репрезентативну публікацію про історію і культуру лемків. “Кошти
для видання такої публікації вже забезпечені, чекаємо на рукопис” –
заявив ініціатор проекту В. Ардан.
Богослужіння в Лемківській церкві
У середу 14 січня в Лемківській церкві у Шевченківському гаю відбулася
урочиста Служба Божа, яку правили чотири священики. Між ними був і військовий
капелян з Жешова, що у Польщі, о. Мирон Михайлишин, прозваний за його
незвичайну рухливість “Шумахаром у рясі”. І на цей раз – у неділю він
ще правив Службу Божу в Тарнові, в понеділок побував у Краснобридському
монастирі біля Меджилабірців на Пряшівщині, а у середу був вже у Львові.
Відправу в Лемківській церкві супроводив церковний хор під керівництвом
80-річного Івана Кушніра. Кожен із отців духовних виступив з короткою
проповіддю. “Ми дякуємо Богу, що вже двадцять років можемо гуртуватися
в рідному товаристві, плекати рідну мову і культуру, і хоча би час від
часу їздити на рідні землі, щоб поклонитися пам’яті наших предків”,–
сказав настоятель храму о.Анатолій Дуда із Монастириськ.
Святковий концерт
Кульмінацією святкування 20-ліття “Лемківщини” був величавий концерт
у Львівському Національному Академічному театрі опери та балету ім.
Соломії Крушельницької, який відкрили голова СФУЛО Володимир Ропецький
та голова ВУТ “Лемківщина” Олександр Венгринович. Концерт поблагословив
архієпископ Ігор Возняк та о. Роман Шафран.
На самому початку хор “Лемковина” проспівав “Гімн України” та неофіційний
гімн Лемківщини – “Гори наші”. Вітання від Міністерства культури і туризму
виголосила заступник міністра Ольга Бенч частково її рідною лемківською
говіркою. Після неї вітальні промови виголосили представники області
та міста Львова. Голова товариства “Лемківщина” в столиці Києві Ніна
Байко замість привітання заспівала лемківську народну пісню.
Після офіційної частини перед заповненим театральним залом полилася
майже тригодинна програма лемківських пісень, танців, музики та художнього
слова. Зворушливою була літературна композиція Б.Пастуха “Лемкиня народила
дитину”. З хорів найбільших оплесків отримала львівська “Лемковина”
та хор “Радуцина” з Пусто мит. Танці у виконані молодіжного колективу
при палаці ім. Гната Хоткевича у Львові оживили концертну програму.
Значне місце в репертуарі займали колядки і щедрівки. Співачка Софія
Федина з великим відчуттям заспівала повстанську пісню “Ллється пісня
боревісна по Лемківщині”. Сольні пісні, переважно лемківські, проспівали
майже десять солістів зі Львова, Тернополя, Калуша та інших міст. Ліля
Плахтій полонила публіку власним твором про депортацію лемків з рідних
земель. Самодіяльна поетеса Анна Щерба на цю ж тему проспівала унікальну
власну баладу. Програма була насиченою і мала сильну динаміку. В ній
не було “глухих” місць. Кожен виконавець вклав максимум у свій виступ.
Урочистий концерт завершився колядкою “Бог предвічний” у виконані об’єднаних
хорів. До співу залучилися усі присутні в залі.
На завершення свята голова СФУЛО подякував гостям та лемківській спільноті,
творчим колективам, що брали участь у концертній програмі, своїм помічникам
по організації святкування, численним спонсорам, без яких триденне свято
товариства “Лемківщина” не було б таким урочистим. Концерт, режисером
якого був Роман Береза, став достойним завершенням святкування 20-ліття
Львівської обласної організації товариства “Лемківщина”, яке останні
10 років очолює Володимир Ропецький.
Після концерту відбулася урочиста “робоча зустріч” організаторів, учасників
та гостей святкування в ресторані “Гуцульський двір”, яка тривала до
пізньої ночі.
Учасники цієї знаменної зустрічі роз’їхались по своїх домівках, приємно
розчулені з побаченого і почутого, збагачені новинами та цікавою інформацією,
напоєні прадідівським піднесеним духом, повні натхнення та різноманітних
ідей, що втілюватимуть у своєму житті та науковій чи громадській праці,
адже лемки відроджуються, гуртуються і заявляють світовій спільноті
про себе на весь голос: «Лемки жиют, Лемки сут».
17.01.2009 Микола Мушинка
ЯК ДАЛІ?
Відбувся V з’їзд Союзу русинів-українців Словацької республіки
В суботу 24 січня ц .р. в конференц-залі Приватної фахової середньої
школи „Молодість” в Пряшеві зібралося 67 делегатів та біля 40 гостей
на П’ятий з’їзд Союзу русинів-українців Словаччини, щоб обговорити діяльність
цієї найбільшої культурно-громадській організації русинів-українців
Словаччини (яка нараховує 3800 членів в біля сотні первинних організацій)
та накреслити план її діяльності на дальший період. Серед почесних гостей
з’їзду були: Посол України в Словацькій республіці Інна Оунівець, Генеральний
Консул України в Пряшеві Ігор Колядинський, секретар Ради Уряду Словаччини
для національних меншин Марек Лишанський, голова Європейського конгресу
українців Ярослава Хортячі, голова Пряшівського краю Петро Худик, трьохчленна
делегація Об’єднання українців Польщі, голови округів та старости сіл
з українським населенням, директори шкіл з українською мовою навчання
тощо.
Лейтмотивом звітної доповіді голови СРУС Івана Лаби та переважної більшості
виступаючих були... скарги. Скаргу на недостатню підтримку уряду Словаччини
українському населенню, скарги на штучне роз’єднання одної національної
меншини на дві антагоністичні групи, скарги на занепад українських шкіл,
скарги на словакізацію церкви, скарги на негативні результати перенесення
української редакції Словацького радіомовлення із Пряшева в Кошиці (який
від 1 січня ц. р. скоротили передачі із семи на п’ять годин тижнево),
скарги на мінімальні телепередачі українською мовою (один раз у два
місяці) тощо.
Коли П. Беґені як високопозитивне явище наводив факт, що в усіх православних
парафіях Словаччини Служба Божа та інші обряди і молитви виконуються
церковнослов’янською мовою (на відміну від греко-католицьких, в яких
відправи посилено словакізуються), військовій капелан з Тарнова в Польщі
о. Мирон Михалишин відповів йому: „Мене дивує, що Ви цим хвалитеся.
Таж в Україні і Польщі всі греко-католики і православні київського патріархату
давно перейшли на сучасну українську літературну мову. Чи не пора і
вашим церквам послідувати цьому прикладу? Аби Ви переконались, що українська
мова ближча і зрозуміліша віруючим ніж церковнослов’янська, я Вам дарую
український молитовник, а як треба буде, привезу їх сто і більше”. Разом
з молитовником, загорнутим у вишиваний рушник, він передав у президію
і бібліофільське видання публікації про українську ікону в золотій оправі
(теж загорнене у вишиваний рушник).
На початку з’їзду о. Мирон (якого в Польщі за його швидкісні роз’їзди
автомашиною називають „Шумахером в рясі”) висловив здивування, що на
з’їзді нема жодного священика, і, взявши ініціативу у власні руки, поблагословив
з’їзд церковною відправою, а оскільки з’їзд відбувався безпосередньо
після Водохрещів зі своїм„дяком” (Б. Гуком) обійшов усі столи й учасників
покропив священою йорданською водою.
На з’їзді виступило кільканадцять делегатів і гостей. Основна тема навколо
якої точилася дискусія були: збереження національної ідентичності українського
населення Словаччини, притягнення до СРУСу молоді, перехід організації
на клубну роботу та внесення змін до статуту організації. Ці теми увійшли
і до заключної резолюції з’їзду.
В кінці з’їзду делегати таємним голосуванням обрали 25-членну Центральну
Раду Союзу та 9-членну Президію. Новим головою Центральної Ради на її
першому засіданні було таємним голосуванням обрано 60-річного інженера
Петра Сокола – голову Районної Ради СРУС в Старій Любовні. Дотеперішньому
голові ЦР висловила щиру подяку за його величезну і самовіддану роботу
в цій організації протягом двох виборчих періодів.
П’ятий з’їзд СРУСу пройшов у творчій атмосфері. Він довів, що наперекір
радикальному зниженню державних дотацій (в порівнянні з попередніми
роками) ця організація і в майбутньому буде зберігати всі дотеперішні
активності: організувати центральні фестивалі (Свидник, Камйонку, Бардіїв,
Меджилабірці, Снина) і регіональні свята, видавати періодичну пресу
(тижневик „Нове життя”, молодіжний журнал „Веселку”), підтримувати гуртки
народної художньої самодіяльності, зберігати українську мову в школах,
утримувати й поширювати зв’язки з Україною та українцями інших країн
тощо.
Український дух на Пряшівщині не завмер. Він ще живе і буде жити!
25.1.2009
